Головна Статті
Статті
Відкритий лист Вченій раді ЛНМА ім. М. Лисенка

                                 Відкритий лист проф. Павлія Г. І.
                 до Вченої ради Львівської НМА ім. М. Лисенка

Так, дійсно, це я, професор Павлій Георгій Іванович, який у «Листі-відповіді» Вченої ради Львівської НМА ім. М. Лисенка від 17.03.2014 р. був згаданий ніби як «особисто ображений» критикан всіх ректорів  вузу.
По-перше, не всіх. Як можна було щось сказати проти всіма шанованої, порядної людини і музиканта Миколи Філаретовича Колесси під час ректорства якого я працював чимало років? По-друге, не воював я і проти ректорства М. Т. Крушельницької, оскільки особисто збирав і возив до міністра культури Л. І. Хоролець та до І. Р. Юхновского (тодішнього голови комісії по культурі при ВР) сотні підписів на її підтримку, що і вирішило її призначення. Хоча власне М. Т. Крушельницька намагалася пізніше забрати в мене пів-ставки навантаження і віддати посередньому педагогу проти якого я виступав. Вона була також єдина з ректорів України, яка, бажаючи якось вислужитися, з подачі проректора М. Кушніра відправила у скрутний для людей час весь колектив вузу у неоплачувану тримісячну відпустку, перервавши тим самим їх трудовий стаж, що різко вплинуло на зменшення їх наукових пенсій.
Так, я  був противником ректора З. О. Дашака і був першим у Союзі, хто ще у 1990 році опублікував в ж. «Советская музыка» №4 статтю «Откровенно о наболевшем» в якій, зокрема, піддав критиці не тільки політику ректора, а і всю існуючу конкурсну систему вступних іспитів до музичних вузів за якою нерідко можна було «завалити» відмінних спеціалістів, а замість них «протиснути» середняків. В результаті цієї критики та тривалої боротьби ректора З. О. Дашака позбавили посади. То що тут хибного я робив? Але при цьому важлива одна деталь: будучи досить хорошим музикантом і в цілому чуйною людиною (хіба що ушкодженою системою?), він, оцінивши мою роботу з квартетом, не тільки не переслідував мене, а навіть призначив завідувати кафедрою.
Остання риса аж ніяк не притаманна ректору Пилатюку І. М. Знаючи про якість моєї педагогічної роботи, про моїх лауреатів різних (включаючи міжнародних) конкурсів, про професійний рівень заснованого мною оркестру «Перпетум Мобіле», мої публікації та ін., він шулерським методом, підігнаним під законний, звільнив мене з роботи, розігнавши при цьому оркестр, учасники якого до сих пір не отримують систематичних занять з цієї дисципліни. Але мене ображає не лише особисте. Для мене є образою коли такого сіренького за професійними даними студента, яким був І. Пилатюк, гнила система робить керівником духовного вузу, проти чого я виступив ще у 1999 р. на колегії міністерства культури. Крім цього, мене ображає те, що ректор Пилатюк:
- особистим розпорядженням звільнив проректора з наукової роботи талановитого композитора Козаренка О. В. (не зважаючи на повну підтримку його роботи Вченою радою) -  одного з показовіших працівників вузу, в результаті чого він змушений був перейти працювати до іншого закладу;
- зробив закритими вступні іспити з фаху, на яких не підкажеш, чи не підкинеш шпаргалку, тобто, виходь і грай чи співай, якщо вмієш;
- цинічно пропонує мені пам’ятати прізвище «Пилатюк», тобто своєї дружини, коли я оцінював гру її та його учня. А я пам'ятав прізвище «Брамс», сонату якого вони нездало грали;
- фактично примушував цілий музичний регіон багато років помпезно відзначати свій день народження (причім на місяць раніше, в червні, а не в липні, оскільки під час відпусток, ефект буде не той);
- формує комісії до вступних іспитів лише з відібраних практикою «компромісних» людей, так званих «трійок», роботу яких контролює сам;
- виставляє мене із зали, не даючи можливості дати характеристику мною ж пропонованому альтернативному претенденту на посаду ректора;
- «пропихає» в аспірантуру свою напівбезпорадну випускницю Р. Закопець замість талановитого М. Ломаги;
- сприяє професійному розвалу кафедри скрипки, на якій сам працює. Так, у вузькому колі, а не кафедрою, проводить переслухування своїх учнів, бере їх, та членів своєї сім’ї на роботу (навіть тих хто постійно працює за кордоном). На кафедрі не проводяться відкриті чи показові уроки, не читаються методичні лекції, немає роботи з молодими викладачами і т. п.
- нарешті займається політичним флюгерством під славнозвісною, але спірною навіть в релігіі тезою: «владу треба підтримувати, бо влада від бога».
Про все це та багато іншого ще в минулому році я написав у своєму відкритому листі І. М. Пилатюку. (див.: www://aperto.org.ua - розд. «статті»).
А ви, вчені представники Вченої ради, які не можете розрізнити між «Янукович надає наказ розстрілювати» та «Янукович розстрілює», між «офіційно довіреною особою» та «членом партії регіонів» все це ковтаєте. І я, уродженець Донбасу, повинен вам – тим хто ніби уособлює «галицький вільнолюбивий  П’ємонт», нагадувати, що  треба боротися за свою правду, гідність і незалежність та не бути зігнутими. Ганьба вам всім!
                                Павлій Г. І.                06.04.2014 р.

 
Відкритий лист ректору ЛНМУ ім. М. Лисенка Пилатюку І. М.

 Ректору Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка

                           проф. Пилатюку І. М.

Понад 50-річного працівника вузу, а зараз проф. Львівського національного університету ім. І. Франка

                                      Павлія Г. І.

                            

                                             Відкритий лист                                         

  Талант і честолюбство — дві речовини, 

які вступають в негайну хімічну реакцію. ( Д. Шостакович)    

                                                     

                                   Честолюбство позбавлене таланту

Писати про людей, викриваючи їх непорядність, справа не з почесних. Тому чимало знайдеться тих, хто, читаючи цей текст, зі зневажливою посмішкою поставиться до порпання в подібному бруді, ніби не помічаючи того, що вони самі постійно обтираються об цей бруд, контактують з ним, мовчки глитаючи його, нерідко повними ковтками. Та йдеться не про людей взагалі, а про морально нечистоплотних керманичів, наділених владою керувати вихованням молоді. І це є принциповим у питанні замовчування чи розголошення їхніх дій та вчинків.

Але перед тим як критично оцінювати будь-чию роботу, а особливо ректора вузу, професора, народного артиста України, думаю, варто було б представитись, попереджаючи питання: «а ти сам хто такий?». Тим більш, що я не мав і не маю таких високих посад чи звань. Однак, я все ж таки гадаю, що маю певне право на відвертість висловлювань та критику, хоча б тому, що працював вже майже 20 років і займав посаду доцента кафедри скрипки в той час, коли Ігор Пилатюк був студентом цієї кафедри. Крім цього, навіть працюючи тривалий час на кафедрі разом з ректором І. М. Пилатюком, я ніколи не ухилявся від відвертих висловлювань і гострої критики на його адресу у своїх як публічних виступах, статтях, так і в особистих з ним розмовах.

Майже всі найбільш вагомі свої творчі та педагогічні здобутки за час роботи у Львівській консерваторії (з її різними назвами) протягом понад 50 років я можу представити кожному бажаючому з ними ознайомитись не в словах, а в конкретному звучанні гри моїх учнів та лауреата 1-ї премії Всеукраїнського конкурсу оркестру “Perpetuum Mobile”, яким я керував понад 20 років. Таку форму звітності вважаю найприйнятнішою, порівняно з численними велеречивими статтями або «ефірними» за змістовністю біографічними нарисами. Тому відсилаю бажаючих ознайомитись до мого персонального сайту в Інтернеті — www://aperto.org.ua, та понад 200 відеозаписів моїх учнів, студентів та оркестру «РМ» — youtube.com/user/pavliygeo.

Певно, переслуховуючи ці записи, не оминути і критичних зауважень. Але при цьому все ж варто не забувати, що:

1 — це грають студенти ЛНМА ім. М. Лисенка та учні музичної школи ім. С. Крушельницької;

2 — чи знайдуться ще педагоги, які зможуть так широко і відкрито («товар лицем») показати хоча б маленьку частину своєї роботи  перед десятками тисяч слухачів в Youtube (готовий надати їм таку можливість на своєму сайті).

3 — критикам все ж пропоную: запишись (на відео); порівняй; опублікуй. Головний критерій  при цьому — щоб не було соромно. Мені, принаймні, не стидно за жоден з пропонованих записів.

Отже, Ігорю Михайловичу,

Читати далі...
 
Моления Моцартом

                Георгий Павлий,

кандидат искусствоведения, 
профессор Львовской национальной музыкальной академии
им. Н. В. Лысенко, руководитель и дирижер камерного оркестра
“Perpetuum Mobile”                                             

                                                                    Моления Моцартом

Статья напечатана как предисловие к книге блаженного Иоанна «Фортепиано как Орфеон». М.: «Мир Софии», 2012. 208 с.  (об авторе см.: Блаженный Иоанн Береславский)  
                                     
 
                                        
То, что по-настоящему талантливая музыка направлена «от сердца к сердцу» и всегда нуждается в сопереживании всех участников ее воплощения, — истина признанная. Потому ее искусство обычно называют языком эмоций. Однако, такое понятие о музыке, обусловленное, прежде всего, романтическими представлениями о ней, на наш взгляд, слишком сужено.
 
Были периоды в становлении европейской музыки, когда именно эмоции насильственно изгонялись из нее, поскольку отвлекали внимание ее участников от восприятия идей более глубоких, философско-религиозного уровня. Но без музыки реализовать эти идей также не представлялось возможным. Ведь она способствовала более углубленному эмоциональному их постижению. Поэтому музыка, даже в виде одноголосной мелодической линии, жила и развивалась, исподволь пополняя свои выразительные возможности углубленно-ассоциативной образностью, сконцентрированной в пластике линеарной сцепляемости ее тонов, что позднее, с появлением многоголосия, стало олицетворением, так называемого, «линеарно-полифонического мышления». Великим представителем этого искусства был И. С. Бах.
Читати далі...
 
По різні боки від художньої правди

                      (Якби в нас була справжня професійна критика)

 07.11.2012. Великий зал. Обігрування програми до міжнародного  конкурсу скрипалів ім. М. Лисенка. Клас проф. Пилатюка І. М. 

Ярослав Бронзей – 3 курс
1-й тур. Бах – Адажіо і фуга соль-мін.; Паганіні - Каприси № 22, 24; Моцарт - Концерт № 1, ч. 1.
 2-й тур. Лисенко - Думка-шумка; Прокоф’єв - Соната № 2, Сен-Санс-Ізаї - Етюд у формі вальсу
Василь Заціха – 5 курс.
 1-й тур.  Бах-Чакона; Паганіні - Каприси № 2, 21; Моцарт - Концерт № 1, ч. 1.
 2-тур. Лисенко - Думка-шумка; Бетховен - Соната № 5; Сен-Санс-Ізаї -Етюд у формі вальсу

Як індивідуальності обидва діаметрально протилежні, ніби по два боки від художньої цілі. Але в «точку» ніхто з них майже не попадав із-за певної виразової однобокості, яка весь час відчувалася як у одного, так і у другого.

Бронзей Ярослав. В цілому програма зроблена. На сцені виглядає впевнено. Гра професійно благополучна. Технічно обдарований. Художньо-виразові можливості скромні (можливо, не виховані? Звучання спрощене, без приємної теплоти, тембрового забарвлення. Свою обмежену музикальність штучно намагається компенсувати перебільшеним розмахом, експансивним вібрато тощо (від бажання бути Голіафом?). Переживання музики часом не художнє, а суто фізіологічне, хоча відомо, що «музичні емоції – суть розумні емоції» (Л. С. Виготський). Неприродні, хаотичні  рухи тіла, голови (як в театрі ляльок) видають незосередженість мислення, духовну спрощеність («прекрасное должно быть величаво» - О. С. Пушкін). Але, як не дивно, така емоційна жвавість, навіть декому з викладачів кафедри, більш сподобалась ніж гра...

Заціхи Василя, у якого програма добре підготовлена. Яскравий скрипковий талант, який, нажаль, художньо нерозвинений. Індиферентний щодо художньо-образного та емоційного розмаїття музики, звукових фарб (зокрема явне нерозуміння граційності 4 ч. сонати Бетховена), хоча все решта – інтонація, чисте звучання (хоча і однотонне, звужене в динаміці), технічність, акуратність – складають приємне враження. Статичність пози тіла та дещо суворий вираз обличчя (адже музика – це майже завжди радість, щастя) не сприяють артистичності та сприйманню багатьох моментів приємних за звучанням ліричних епізодів. Очевидно, знаючи про свої недоліки, соліст намагався проявляти темперамент, активність, але все це йшло не від внутрішньої художньої енергетики, стану душі, а скоріш від голови. Тому гра була в основному одноманітною (Чакона, Бетховен).

Резюме: педагогічна робота однозначно націлена на «конкурсно-скрипкову» добротність гри, а не на виховання художнього мислення студентів в дусі високих уявлень про музику. Спрощеність , прямолінійність, навіть емоційний «натуралізм» (Бронзей), і аморфна одноманітність та внутрішня пасивність (Заціха). Неволодіння нюансом piano, як найтоншою за виразністю звуковою фарбою, обертається, як правило, грою просто "тихо", що не містить в собі жодної змістовності. Уявлення таке, що ці студенти не виховувалися художньо та професійно, а були в останній час «натаскані» (між іншим, досить непогано) з нагоди участі в конкурсі. Тобто, така собі престижно-ситуативна експлуатація (під випадок) досить здібних студентів без будь-яких турбот щодо їх загального розвитку не лише як скрипалів, але (що є найважливішим!) і як музикантів. То ж залишається лише побажати виконавцям вдалого виступу на конкурсі.

                    
P.S. Обіцянка ректора перед аудиторією автоматично надавати переможцям конкурсу посаду викладача нашого вузу віддає примітивною авантюрою.
По-перше, дивно, що сам ректор, маючи солідний стаж педагогічної роботи, виходить так і не зрозумів, що звання лауреата і педагогічний хист — це, як говорять в Одесі, «две большие разницы». Адже відомо, що лауреатів – безліч, але разом з тим перед кожним талановитим молодим музикантом  (інструменталістом, вокалістом) завжди стоїть майже нерозв’язне питання — знайти гідного, часом єдиного Вчителя (так як нерідко буває в житті - лікаря!), який би зміг професійно грамотно розвинути його здібності. 
А по-друге, чим керувався в такому разі ректор, коли владно набирав собі в асистенти численних своїх учнів (деякі з них є вже педагогами), причім, далеко не лауреатів?

 

 
Як і чому я був звільнений з роботи

 

Спочатку коротке викладення справи.


Звільнений з посади професора кафедри скрипки ЛНМА ім. М. Лисенка я за те, що не подав заяви для участі в оголошеному конкурсі на заміщення цієї посади на наступні 5 років. Юридично ніби все вірно. Але, не скидаючи повністю свою провину за довірливу безпечність, я хочу  пролити світло на те, в яку моральну непорядність все це було загорнуто.

Читати далі...
 
Євген Шпіцер і проблеми виховання музиканта-струнника

 (*В ж. «Квінта» № 5, Київ-2008, була надрукована (також розміщена на персональному сайті автора ( www.aperto.org.ua) скорочена версія статті «Євген Шпіцер і питання педагогіки та школи в процесі виховання струнника». Пропонований варіант значно доповнений та розширений за рахунок важливих методико-педагогічних та художньо-виразових проблем.) 

 dsc04636.jpg - 52.96 KbШпіцер Євген Еммануїлович  (1924 – 2004) народився в селі Тячеві Закарпатської області. Батько, Еммануїл Матвійович Шпіцер (1989 – 1964), до 1930 р. працював учителем у школі,  з 1945 р. – директором музичної школи в Хусті, а з 1946 р. – в Мукачевому. Мати – Тетяна Яківна Шпіцер (1898 р.- ?) – персональна пенсіонерка, до останніх років мешкала Мукачевому. З 1932 р. Є. Шпіцер навчався в Хустській гімназії та паралельно в музичній школі. У 1944-1945 рр. перебував у нацистському концентраційному таборі Маутґаузен. У 1946 р. закінчив Ужгородське музичне училище (клас віолончелі) і вступив до Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського, після закінчення якої в 1951 р. був скерований до Львівської обласної філармонії, де працював концертмейстером групи віолончелей та за сумісництвом – викладачем в консерваторії ім. М. Лисенка. З 1966 р. став в. о. доцента (пізніше, і до самої смерті — професором кафедри). Одночасно багато років працював за сумісництвом викладачем Львівської спеціальної музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької.

Читати далі...
 
Музыкант против тирана
Воспоминания Дмитрия Шостаковича
записанные и отредактированные Соломоном Волковым
(отрывок)
 
Однажды в Радиокомитете раздался телефонный звонок, повергший в состояние ступора всех тамошних начальников. Звонил Сталин. Он сказал, что накануне слушал по радио фортепьянный концерт Моцарта № 23 в исполнении Юдиной. Спросил: существует ли пластинка с записью концерта? "Конечно, есть, Иосиф Виссарионович", - ответили ему. "Хорошо, - сказал Сталин. - Пришлите завтра эту пластинку ко мне на дачу".
 
Едва была повешена трубка, руководители Радиокомитета впали в дикую панику. Дело в том, что на самом-то деле никакой пластинки не было, а концерт передавали из студии. "Но Сталину, - рассказывает Шостакович, - смертельно боялись сказать "нет". Никто не знал, какие будут последствия. Жизнь человеческая ничего не стоила. Можно было только поддакивать".
Читати далі...
 
Чувственно-фоническое мышление Моцарта

Чувственно-фоническое мышление Моцарта

 
Вся музыка предстает из своего первоисточника — высотно-определенного звука, который уже сам по себе является музыкальным тоном (ин-тон-ацией) и поэтому несет в себе определенное эмоциональное значение. Еще в древней Греции были признаны две основные характерные черты восприятия и действия музыки — эмпатия (сопереживание) и суггестия (внушение). Эти фундаментальные свойства музыки в латентной форме находятся в природе самого звука, раскрываясь в той или иной мере в различных музыкальных стилях, формах, жанрах.
 
С одной стороны, звук, как материальное явление, влияет на нашу эмоциональную сферу своей чувственностью и красотой ― высотностью, тембром, динамикой, влияние которых усиливается такими средствами как гармония, ритм, темп. Уже сами по себе эти качества звука могут оказывать на нас определенное эмоциональное воздействие и вызывать различные образные ассоциации. Такое чувственно-фонические (фоно – звучать) переживания самого по себе звучания действует по принципу «приятно - неприятно», «красиво - некрасиво», «нравится - не нравится» и не требует каких-либо усилий со стороны нашего сознания.
 
Сопереживая (фактор эмпатии), мы непосредственно воспринимаем эти объективные свойства интонированного звучания, концентрируя наше внимание на его статических, как бы «остановленных» в нашем сознании, т. е. «вертикально» осмысленных эмоционально интригующих качествах звука. Указанные его свойства и непосредственность их восприятия обусловливают первичность вертикальной сферы выразительности звука по отношению к вектору его продолжительности во времени, или горизонтальной сферы выразительности. Ведь не случайно музыка является, прежде всего, искусством выражения эмоций.
Читати далі...
 
Принципы подхода к музыке Баха

Как подходить к музыке Баха?


      1. Прежде всего, из мысли, которую поддерживают большинство серьезных исследователей: стиль музыки Баха выходит за рамки общепринятых понятий о стиле барокко и потому является исключительным явлением в рамках музыки его эпохи. Более того, если проводить ретроспективные связующие нити от каждого нового музыкального стиля, даже от каждого композитора вглубь истории европейской музыки, то в центре этой мировой паутины будет величественно возвышаться имя Баха. И в этом также его исключительность.

      2. Религиозность Баха. Религиозное мироощущение присуще многим композиторам. Однако, если большинство из них просто писали произведения на религиозные темы, то у Баха вся музыка в той или иной мере пропитана ощущением глубокой религиозности ее автора. Музыка и религия, как заметил А. Швейцер, для Баха были понятиями неделимыми. Даже в произведениях некультового характера нередко уже сама сдержанная манера эмоционального высказывания говорит об этом (хотя Бах мог быть и совершенно разным до неузнаваемости).

Читати далі...
 
Підвищена емоційність та свобода гри

Тема учнів-музикантів з надмірною емоційністю є майже не розробленою в теорії виконавства. Цьому питанню присвячена коротка характеристика, яку подає учням подібного типу видатний скрипаль-методист А. І. Ямпольський в статті „Про методи роботи з учнями”. В ній зокрема говориться: „Підвищена емоційність, яка іноді призводить до того, що учень не в стані оволодіти своїми емоціями навіть під час занять. Перевиховання таких учнів в бік більшої усвідомленості та зосередженості, звільнення від зайвої збудженості, як правило, вимагає тривалого часу і повинно відбуватися з великою обережністю, щоб не заглушити творчу ініціативу учня".[1]

    Далі в статті надаються дві стислі рекомендації. Одна з них пов’язана з великим значенням виховання у цих учнів почуття ритму, як найбільш слабкої сторони їх виконання, друга – з корисністю попереднього і детального ознайомлення з п’єсами за фортепіано, що допомагає сформувати цілісну уяву про твір ще до розучування його на інструменті.

 

Читати далі...
 
Список наукових та методичних робіт проф. ПАВЛІЯ Г. І.

 

Читати далі...
 
Пам'яті ЛЕКҐЕРА Д. М. - метра кафедри скрипки ЛНМА ім. М. Лисенка

altЛЕКҐЕР Дмитро  Миколайович (06. 01. 1897, Красноуфимськ Єкатеринбурзької обл. – 11. 05. 1980, Львів, Україна) – укр. скрипаль, педагог, композитор, диригент. Виїхавши з сім’єю до Полтави, навчався в реальному та музичному училищах у Я. Ґегнера, учня знаменитого Л. Ауера. Пізніше, вже в Москві, навчався у М. Пресса, учня також відомого педагога І. Ґржималі. У 1913 р. юний скрипаль вступає до Одеської консерваторії, яку закінчує в 1917 р. по класу проф. Ф. Ступки, учня знаменитого О. Шевчика. В ті часи в Одесі працювало багато чеських музикантів та широко розгорталась діяльність видатного педагога П. Столярського, вчителя Д. Ойстраха.


Після закінчення консерваторії Д. Лекґер якийсь час працює солістом та концертмейстером Ялтинського симфонічного оркестру. В 1918 р. переїздить до Батумі, а пізніше – до Владикавказу. Тут він веде широку концертну та педагогічну діяльність. До цього періоду належить короткий допис в одній з тифліських газет про концерт, в якому Д. Лекґер «вперше виконує невідомий ще концерт Прокоф’єва, концерт Паганіні, сонату Франка та ін.». На ці роки припадає також діяльність Д. Лекґера як диригента вокальної студії в м. Батумі, яку організував співак Є. Вронський. В ній Д. Лекґер диригував операми «Демон» А. Рубінштейна, «Ріголєтто» Дж. Верді, «Євгеній Онєгін» П.Чайковського.

Читати далі...
 
Основи професійного звуковидобування скрипаля

Основи професійного звуковидобування скрипаля

На будь-якому музичному інструменті звук можна видобувати як професійно, так і непрофесійно. Людина, яка ніколи не грала на фортепіано, ударом по клавіші видобуває звук. Більш того, після деяких спроб вона може навіть «настукати» якусь мелодію, і для цього не потрібно спеціального навчання. Однак, професійний піаніст зобов'язаний володіти різноманітними прийомами звуковидобування (туше), завдяки чому він може видобувати численні відтінки звучання, що і є показником професійного володіння звуком. Як правило, ця майстерність потребує багаторічної наполегливої праці.[1]

Приблизно те ж саме можна було б сказати і про скрипку з тією лише різницею, що тут занадто явно виявляється розбіжність між непрофесійним і професійним звуковидобуванням. Це свідчить про те, що оволодіння професійним звуковидобуванням на скрипці потребує значно більших зусиль, методико-педагогічної винахідливості та часу в порівнянні з фортепіано. Не випадково гра на цьому інструменті часом викликає асоціації з такими поняттями як «скрипить», «пиляє», «пищіть». Певно, подібні явища характерні в основному для початківців, або самоуків. В подальшому своєму розвитку скрипалі, завдяки довготривалому навчанні та слуховим уявленням про якість звучання цього інструменту долають ці недоліки. Та чи навчені вони володіти навичками грамотного, високопрофесійного звуковидобування, чи лише пристосуватися своїм слухом видобувати звучання, яке принаймні не дратує вухо педагога чи слухача, ? це вже зовсім інше, принципове для професіонала питання.

 

Адже дуже часто скрипалі без доброякісної школи користуються таким простим прийомом - грають смичком ближче до грифу, що дає одноманітне, але приємне звучання. Та справжній професіонал потребує якнайбільшої різноманітності звукових фарб. Для цього він повинен володіти різними прийомами звуковидобування, майстерно керувати смичком в різних швидкостях його проведення по струні, в різних частинах, контактах зі струною, прийомах атаки звуку, його посиленням, послабленням і т. п., тобто бути справжнім майстром смичка.

 

Читати далі...